Щоб змінити людину, потрібно починати з її бабусі.
Віктор Гюго
неділя, 31 травня 2009 р.
Музей жертв НКВД у Тернополі
Музей жертв НКВД у Тернополі - можливо єдиний такий в Україні. На моєму каналі YouTube є відеофільм і слайдова презентація про нього. Нещодавно зробив ще одну презентацію. Але жодне відео не передасть відчуттів від безпосереднього відвідання музею...Через цю колишню в"язницю НКВД перейшли тисячі людей,мешканців краю...Чого варта лише невелика "комора", в якій був встановлений дизельний двигун,котрий "запускали" під час розстрілів,щоб не було чути криків замордованих...Ось ланка нової презентації.
Роман Балаян про О.Янковського
- Чим був цікавий для вас Янковський?
— Своєю фізикою — як Андрій Тарковський казав, типажністю потрапляння... недомовленість вічна у його ролях, недогравання ніби — і мінус, і плюс, я вважаю. В його обличчі є якась таємниця. В його манері, у його очах, у його паузах. Є ще щось за цими очима, за цим поглядом. Наприклад, Ромі Шнайдер — посередня актриса, на відміну від Олега, але там такі очі, що ти розумієш: там страждання інакше, ніж те, що вона грає в цю мить. Ось у Олега є в очах це. У типажі... типаж, що пішов, натура, що пішла. Таких облич уже не знайдеш. Є красені, але Олег не красень, просто породисте чудове обличчя, як у Арсенія Тарковського. Аристократ. Породу видно — і вже нічого не треба, вже розумієш, що він талановитий. Абдулов — чудовий артист, але коли в житті побачиш — не подумаєш. А на Олега дивишся — і відразу припускаєш, що за цим обличчям є особливий розум... Є така органіка у деяких артистів. Скажімо, Макс фон Сюдов — чому його знімав Берѓман — він же взагалі нічого не робив. Ходив по екрану просто. Але за цим відчувалося щось позаду голови. Не німб, але інакша біографія, що доповнювала те, чого немає у фільмі. От тому я постійно був пов’язаний із Олегом.
— Своєю фізикою — як Андрій Тарковський казав, типажністю потрапляння... недомовленість вічна у його ролях, недогравання ніби — і мінус, і плюс, я вважаю. В його обличчі є якась таємниця. В його манері, у його очах, у його паузах. Є ще щось за цими очима, за цим поглядом. Наприклад, Ромі Шнайдер — посередня актриса, на відміну від Олега, але там такі очі, що ти розумієш: там страждання інакше, ніж те, що вона грає в цю мить. Ось у Олега є в очах це. У типажі... типаж, що пішов, натура, що пішла. Таких облич уже не знайдеш. Є красені, але Олег не красень, просто породисте чудове обличчя, як у Арсенія Тарковського. Аристократ. Породу видно — і вже нічого не треба, вже розумієш, що він талановитий. Абдулов — чудовий артист, але коли в житті побачиш — не подумаєш. А на Олега дивишся — і відразу припускаєш, що за цим обличчям є особливий розум... Є така органіка у деяких артистів. Скажімо, Макс фон Сюдов — чому його знімав Берѓман — він же взагалі нічого не робив. Ходив по екрану просто. Але за цим відчувалося щось позаду голови. Не німб, але інакша біографія, що доповнювала те, чого немає у фільмі. От тому я постійно був пов’язаний із Олегом.
Підписатися на:
Дописи (Atom)