понеділок, 30 січня 2012 р.

З репортажів Уласа Самчука

Часопис "ДЕНЬ" розмістив статтю з репортажами Уласа Самчука про "більшовицьку Україну", написаними під час німецької окупації 1942 року. Самчукові спостереження дають можливість на власні очі переконатись у згубному для України наслідку "ленінсько-сталінського раю", який насаджували більшовики, окупувавши Україну. Було зламано хребет селянству, сплюндровано уклад життя, мову, культуру. Пропоную витяги зі статті.
(Повністю стаття ТУТ).
=================================
ПРО СПЛЮНДРОВАНІ БІЛЬШОВИКАМИ СЕЛА ТА МІСТА
Двадцять і більше років минуло з часу, як тут була революція, а що від того часу змінилося? Чи змінилася вулиця, паркан, хідник, будинки? Так. Змінилися. Вулиця зовсім вкрилася вибоями, і ті «котячі голови», якими вимощували її ще за царя-батюшки, геть до біса вгрузли в землю... Паркани погнили або зникли... Їх фіртки і ворота покривилися... Хідників тут не було колись і немає зараз, а будинки... Горе то, не будинки. Земля їх поволі всмоктувала у своє нутро, а їх стіни, двері й вікна ні разу не були хоч для видимості якось обновлені чи побарвлені. Хочеться запитати такого тобі премудрого Сталіна, де ділись до чорта ті люди, які у свій час ті будинки ставили, обносили огорожами, барвили, білили... Які робили квітники, мостили вулиці, викладали хідники...
ПРО ЛЮДЕЙ
Чому немає тих людей зараз, а як є вони, то чому їх руки перестали трудитись, їх очі втратили бажання бачити гарне, їх голови перестали думати? Чому? Ну, чому до чорта?! То ж це ось містечко Звягель, це кричуще обвинувачення, проти котрого немає ніякого виправдання. А чому ті люди так одягнуті?.. Я ж знаю минулу війну і минулу революцію... Чому тоді зустрінеш було якогось, хоч і провінціяльного, але все таки «франта-івановича», з такими тобі, мов аероплян, галіфе і до болю блискучих чоботях? Зустрінеш було якусь звягельську, чи рівенську Маню чи Галю з такими тобі накрохмаленими і пребілими фартушками... Нічого, нічого не бачите ви у Звягелі тепер, нічого, нікого, щоб хоч здалека робило натяк на якусь опрятність, чистоту, елеганцію. Мішковата сірість, байдужа незграбність, розтоптані, нечищені шляпаки, зім’ята, запрана суконка і якесь подобіє неозначеної моди капелюха на голові, і то досить рідко... Нічого огиднійшого немає на землі, як ті, що стратили своє обличчя, а не встигли обрести іншого. Це бачив я в Льотарингії зі зфранцузеними німцями, на Закарпаттю зі змадяризованими українцями... Це явище особливо яскраво виступає у містах і містечках «самої передової, квітучої, вільної, радянської України».
ПРО МОВУ
Єдине, що у Звягелі «блістаєт», — «его настоящой рускій язик». Власне «настоящой», бо він так само спотворений, як і все інше. Іде тобі така заялозена людинка, і спробуйте її щось по-людськи запитати... Дістанете завжди відповідь, у котрій кожне слово звучить, мов карикатура... А все це тому, що «щастлива і квітуча, самостійна радянська Україна» матірну їх мову відобрала, а чужої, російської, не навчила. І вийшла така саме приблизна мова і не мова, як і кожна інша річ, яку ви зустрінете в країні, що «розвивалася» в кліматі «сталінської конституції». Для совєтської людини це просто-таки незрозумілим є, як то можна горожанинові, хоч би такого задріпаного Звягеля, говорити звичайною людською мовою, мовою своїх батьків, дідів, прадідів... Тієї мовою можна говорити, але хіба на селі в колгоспі... Він же, його величність, людина з міста, «інтелігент», що не потрапить навіть порядно сісти, або зав’язати кравату. Ця рабська, льокайська, ображаюча найелєментарнійшу гідність тієї ж таки людини, психіка можлива тому, що всі ті люди дихали атмосферою отого світу приблизних вартостей. Для них незрозумілі є багато простих істин, а між ними і та, яка говорить: людина, що не шанує передовсім себе... Хто ж буде шанувати подібну людину? Ніхто. Вона ж добровільно, і то найтрагічнійше, виріклась себе зовсім несвідомо.
ПРО ЗАСНОВНИКІВ БІЛЬШОВИЦЬКОГО РАЮ
Карле Марксе! І ти, Леніне, і ти, Сталіне, і ви всі, всі Рози і Кляри Цеткіни... Який диявол натхнув вас на ці іродівські затії, на ці ультра-каналіянтські експерименти, які чей же навіть видимі тим, що сліпі, навіть тим, що роджені на зло і злочинність. То ж ви бачили, що поволі, але з математичною певністю вмірає земля під лянцетами ваших бестіяльних експериментів... Яким правом ви намовляли себе і цілий світ, що так якраз треба, і що це «сама передова» система державного управління? І знов, який диявол назвав вашими іменами ці українські села, з котрих ви рік-річно виточували цілими ріками кров, піт і сльози, вганяючи край і народ у таку тугу-безнадійність, від котрої гасли під чолом очі і в чолі кожна жива людська думка?

Немає коментарів:

ДО 500-РІЧЧЯ РЕФОРМАЦІЇ (ЕССЕ)

Погляд на Реформацію конфесійного лютеранства.

Проповідь Божого Слова. 12 літній Ісус у храмі (Луки 2:41-52)

Проповідь Божого Слова. Богоявлення (Матвія 3:13-16)

Проповідь на Обрізання Господнє (Луки 2:21)

Аудіопроповіді. Різдво Христове (Ісаї 9:5)

Проповідь на Святий вечір (текст - Луки 2,7-11)

Туди, де пастухи вклонитися прийшли

Text: Jaroslav Vajda, 1919-2008 Tune: Carl F.Schalk, 1929, Український переклад і виконання Тараса Коковського

Мале містечко Віфлеєм

Л.Х.Реднер, 1868 Ф.Брукс, 1868 Український переклад і виконання Тараса Коковського.