21 липня Олені Телізі (1906-1942) могло б виповнитись 95 років... Але її життя обірвалось на 36 році. Олена загинула в лютому 1942 року в Бабиному Яру. Гестапівці розстріляли її разом з чоловіком Михайлом Телігою та іншими українськими патріотами. Дівчина з інтелігентної родини, народжена в Росії, прикипіла серцем до України і присвятила своє життя боротьбі за її незалежність. Була талановитим промовцем, поетом, культурологом. Залишила по собі помітний слід в українській літературі, не зважаючи на те, що загинула на злеті свого таланту... Гарна на вроду, з чоловічим характером, освічена, віддана українській справі, любила життя. Євген Маланюк писав про Олену Телігу: "Вона вся як істота, була якимось протестом проти сірости, безбарвности, нудоти життя... Це була людина, яка хотіла радости, і ще раз радости з королівськими значеннями цього слова". Д.Донцов зазначав: "Оригінальна в образах та ідеях, цілісна, як рідко хто інший, елегантна у формі своїх віршів, елегантна у своїй статурі "прудконогої Діяни" ("кругом пані" - казав Шевченко), горда в ставленні до життя - вона лишила нам взір справжньої панської поезії в найкращім значенні слова, поезії, позбавленої всього вульгарного, простацького. З'явилася вона, спалахнула - і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-чорнім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи яскраве світло по собі..."*************************
СУЧАСНИКАМ
“Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”.
Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій біль бринить, зате коли сміюся,
То сміх мій рветься джерелом на волю!
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце в хуртовині сніжній,
Купати душу у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, — я тверда й сувора.
О, краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Немає коментарів:
Дописати коментар