Про правдиве українство

На думку декотрих в Україні сущих правдивими рисами українства повинні з-поміж інших обов'язково бути такі: приналежність до традиційної (православної або греко-католицької) церкви (причому з Заходу на Схід погляди хиляться дедалі більше в бік православ'я), дотримання споконвічних традицій та обрядів предків (серед котрих, до речі, чимало язичницьких). Релігійність, якщо вона не окреслена відповідною конфесійністю, часто-густо використовується для зіштовхування людей лобами, натравлювання одних на інших, для фальшивих звинувачень у "зраді інтересів України". Приміром, ви не молитесь до святих, Діви Марії, не практикуєте паломництва до святих місць, не поклоняєтесь мощам і т.п. - то, на переконання декого, який же ви тоді українець, адже віруєте "неправильно"? А справа вирішується доволі просто - ти вільний вибирати ту чи іншу церкву, але твоє українство вимірюється не цим, а любов'ю до рідного краю, пошануванням рідної мови та культури, знанням правдивої історії краю, самовідданою працею для його розвою та процвітання, любов'ю до Бога і ближнього (в тому числі іншого за національністю, сповіданням, походженням). Пошук ворога серед ближніх  - біда споконвічна і справа невдячна. Натомість нам бракує правдивої любові, не зважаючи на те, що про неї так багато усі говорять, але виявляти на ділі цураються (або бояться, щоб, бува, не виглядати "білою вороною" серед загалу).