Смерть по Різдві...

10 січня за старим стилем, а 23 за новим виповнюється 91 рік з дня трагічної смерті нашого славного композитора, громадського діяча, диригента Миколи Леонтовича (1877-1921). Леонтович знаний завдяки чудовій обробці українських народних пісень, насамперед відомого у цілім світі "ЩЕДРИКА", який "привласнили" собі інші народи (стаття - Украдений "Щедрик" ). Пригадуючи нині бл.пам'яті Миколу Леонтовича, знову думаю про те, якої непоправної шкоди завдали нашому народові більшовицькі посіпаки, знищуючи цвіт нашої нації впродовж свого панування. Підступно, по-звірячому, тишком-нишком, а почасти відкрито та цинічно, вони вимордовували кращих представників нашого народу, щоб викоренити саму сутність українства в усіх його проявах. Перечитав опис вбивства Леонтовича і вкотре невимовний біль стиснув серце! Лише уявіть собі на мить інтелігентного, приязного, освіченого Миколу Дмитровича і того "чекістського перевертня", який зухвало застрелив його у власній хаті! Протягом десятиліть комуністична пропаганда приховувала правду про цю трагедію, вигадувала різні байки, щоб виправдати злочин... Ось опис подій того сумного 10 січня 1921 року, зроблений приятелем Леонтовича Гнатом Яструбецьким:
==============================
"У суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії він поклав на ноти "Заповіт" Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір'я в'їхала підвода. Була шоста година вечора по сонцю... До хати зайшов молодий, 22-23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин, без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати. Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці... Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була "гора". Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: "З такими документами небезпечно будь-де ночувати." Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу... Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: "Що це, вибух?" Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу. Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв'язував руки. Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг учитель, інші люди. Вони розв'язали руки Леонтовичам, наклали пов'язку на рану потерпілого. Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг сказати: "Тату, я помираю". Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий. 12 січня, коли ховали композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха".
==============================
Вічна пам'ять невинно убієнному рабу Божому Миколі Леонтовичу...
ДОДАТОК: "ЩЕДРИК" (аудіо)