"…Мої вуста відкрив Бог, Який звелів мені звіщати [правду]. І чим сильніше вони шаленіють, тим більше Він заступається за мене і, зміцнюючи та поширюючи далі моє починання , зводить їхнє шаленство нанівець. Адже у другому Псалмі говориться: ["Той, Хто на небесах пробуває, посміється, Владика їх висміє! "]. Лише твердолобі люди не можуть зрозуміти, що це починання має бути звершене самим Богом, оскільки в ньому зримо проявляється сутність Божественних слова і діла, які завжди, коли їх намагаються переслідувати й пригнічувати, стають твердішими та міцнішими. Упродовж усього свого життя я прагну (як говориться в книзі пророка Ісаї) не мовчати, а проповідувати. І я буду робити це до тих пір, поки не прийде в світ, як сяйво, Христове Правосуддя і поки Його цілюще милосердя не запалає, наче лампада. Я лише прошу всіх вас, мої дорогі панове і друзі, прийміть по-дружньому і збережіть у серці цю мою працю і напучування. Адже я байдужий до того, що стосується особисто мене. Перед Господом я можу з чистою совістю звеличити себе за те, що, діючи так, я переслідую не свої цілі; їх я міг би досягти набагато швидше, якби мовчав і ні в що не втручався. Але я від усього серця чесно відстоюю ваші переконання і переконання всіх співвітчизників, на що уповноважив мене Господь. Хочете - вірте цьому, хочете - ні. А люблячих мене я прагну щиро і переконано запевнити в тому, що, слухаючи мене, вони безсумнівно чують не мене, а Христа. Хто ж не слухає мене – нехтує не мною, а Христом."
Мартин Лютер, витяг з твору «До радників усіх міст землі німецької»
Немає коментарів:
Дописати коментар