Давайте дещо пригадаємо ... Здається, все почалося, коли Медлін Мюррей О'Хара (вона була вбита, а її тіло було знайдено нещодавно) заявила, що в школі не місце для молитви, і ми сказали: «Гаразд».
Потім хтось сказав, що краще б у школі не читати Біблію (Біблію, в якій сказано: «Не вбивай», «Не кради» і «Люби ближнього свого, як самого себе»!). І ми сказали:«Гаразд».
Далі лікар Бенжамін Спок сказав, що нам не слід застосовувати тілесні покарання до наших дітей, коли вони погано поводяться, тому що цим ми завдамо шкоди їхнім ще юним особистостям - ми можемо зіпсувати їх почуття власної гідності (до речі - син Спока наклав на себе руки). І ми сказали: «Він - фахівець і знає, про що говорить». Отож ми сказали: «Гаразд».
Потім хтось сказав, що вчителям і директорам не можна карати наших дітей. А адміністрації шкіл суворо заборонили своїм викладачам навіть торкатися учнів, які завинили, тому що їм, мовляв, не потрібна погана реклама і вони більше не хочуть відповідати за це перед судом (але є велика різниця між покаранням і дотиком, прочуханкою, приниженням, биттям і т. д.). І ми сказали: «Гаразд».
Потім хтось сказав: «Давайте дозволимо нашим донькам робити аборти, якщо вони цього хочуть. Їм навіть не доведеться розповідати батькам». І ми сказали: «Добре». Тоді якийсь мудрий член шкільної ради сказав: «Хлопці завжди будуть хлопцями і завжди будуть цим займатися (сексом – ТК). Так що давайте дамо нашим синам стільки презервативів, скільки вони хочуть, щоб вони могли розважатися так, як їм заманеться. А нам не доведеться розповідати їх батькам, що вони отримали їх в школі». І ми сказали: «Добре».
Потім хтось із нами ж обраної верховної влади сказав, що не важливо, що у нас відбувається в приватному житті, якщо ми добре виконуємо свою роботу. І, погоджуючись з цим, ми сказали, що нам не важливо, хто (включаючи президента) чим займається у приватному житті, якщо у нас є робота і з економікою все гаразд.
Тоді хтось сказав: «Давайте друкувати журнали із зображенням оголених жінок і будемо називати це нормальною високою оцінкою краси жіночого тіла». І ми сказали: «Добре». Тоді деякі, озброївшись цією оцінкою, пішли ще далі і почали публікувати фотографії оголених дітей, а потім і ще далі, помістивши їх в Інтернет. І ми сказали: «Добре, у них є свобода слова».
Потім індустрія розваг сказала: «Давайте робити фільми і телепрограми, які пропагують насильство, богохульство і заборонений секс. І давайте записувати музику, яка заохочує вживання наркотиків, зґвалтування, вбивства, самогубства та сатанізм». І ми сказали: «Це лише невинна розвага, ця музика негативного ефекту не несе, її ніхто не сприймає серйозно, так що продовжуйте в тому ж дусі».
І тепер ми запитуємо себе, чому в наших дітей немає совісті, чому вони не можуть відрізнити погане від доброго, чому вони, не замислюючись, вбивають незнайомих людей, своїх однокласників і самих себе. Можливо, якщо ми замислимося над цим серйозно, то таки зможемо в цьому розібратися. Я думаю, що тут справа в тому, що, як написано – «що посієш, те й пожнеш».
Якось один молодий чоловік написав: «Дорогий Господи, чому Ти не врятував маленьку дівчинку, вбиту прямо в себе в класі? Щиро Твій, стурбований студент». Ось відповідь на це питання: «Дорогий стурбований студенте, Мене не пускають у школи. Щиро твій, Бог».
Прикро навіть подумати про те, як легко люди позбавляються Бога, а потім дивуються, чому світ перетворюється на пекло.
Прикро, коли ми віримо тому, що говорять газети, і сумніваємося в тому, що говорить Біблія.
Прикро, коли всі хочуть потрапити на небеса, при цьому не віруючи, не думаючи, не кажучи і не роблячи нічого з того, про що говорить Біблія.
Прикро, коли хтось каже «Я вірю в Бога», але сам слідує за сатаною...
Прикро, що нам так легко засуджувати інших, і так важко сприймати осуд на свою адресу.
Прикро, що погані жарти поширюються зі швидкістю світла, а люди двічі подумають, чи варто поділитися з друзями статусом (в соціальній Інтернет-мережі) або заміткою, в яких говориться про Бога.
Прикро, коли все непристойне, грубе, хтиве і вульгарне без безперешкодно шириться Інтернетом, а в школі чи на роботі відкрита дискусія про Бога неможлива.
Прикро, коли можна бути «обома руками» за Христа в неділю, і водночас бути тихеньким і непомітним християнином впродовж тижня (за принципом - моя хата скраю – ТК).
Немає коментарів:
Дописати коментар