Кілька слів з приводу промови С.Вакарчука під час отримання нагороди... Як завше - люди один наперед іншого роблять з нього "героя" - в нас це вміють. Не думаю, що сам Вакарчук цього прагнув. Він лише висловив очільнику держави наболіле, те, що, можливо, хотіли б сказати чимало людей. Його промова - це гідний вчинок громадянина. Він емоційний, але творчі люди нерідко є саме такими... Значна кількість коментів з приводу промови Вакарчука засмучуть... За ними можна легко прослідкувати ситуацію в країні. У нас догодити неможливо нікому - це факт... Сказав у вічі - погано, не сказав - теж погано, сказав те - зле, сказав інше - ще гірше. А от "чепменів" - купа! Кожен з них хоче поцілити у когось "відомого" аби увійти в історію... Скажу так - нехай всі вони разом чи поодинці спершу зберуть кілька сотень тисяч людей на Майдані чи деінде і виступлять перед ними, нехай спершу напишуть бодай щось, подібне до Славкової "Миті", а потім огризаються... Так, Святослав не святий, але і ми теж - причому всі. Однак шанувати своє так і не можемо ніяк навчитися, не можемо єднатися, не заздрити.... Тому маємо, що маємо, друзі...
Немає коментарів:
Дописати коментар