“Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, 47 і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння, і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. 48 А ви свідки того”.
46 kai eipen autois oti outws gegraptai kai outws edei paqein ton criston kai anasthnai ek nekrwn th trith hmera 47 kai khrucqhnai epi tw onomati autou metanoian kai afesin amartiwn eis panta ta eqnh arxamenon apo ierousalhm 48 umeis de este martures toutwn...
ПРАВДИВІ СВІДКИ ХРИСТА
Благодать вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти.
Дорогі у Христі браття,
Розіп’ятому Христові розлючений натовп кричав: “Якщо Ти Син Божий, то спаси Себе Сам!”, і це перегукується з багатьма ідеями про те, що Божий Помазанець не повинен би був страждати, тим більше “аж до смерті хресної”. Смерть Божого Сина була нищівним ударом, насамперед, для Його учнів. Їхні серця були сповнені сум’яття і шукали розуміння того, що сталося на Голгофі. Учні чули про Його страждання і смерть від Нього Самого, знали, що каже Писання, але все це їм здавалось чимось далеким і відірваним від щоденної присутності Господа з ними, від Його любові, котра вселяла спокій у їхні серця і дарувала правдивий мир їхнім душам. І коли Христос помер на хресті, а потім воскрес і з’явився учням, – вони справді пізнали все власними очима, вухами та руками, кажучи: “1 Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, 3 що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом....” (1-е Iвана 1). Вони увірували, бо побачили. Але Господь також каже нині нам: “Блаженні ті, що не бачили і ввірували” (Ів.20:29).
На початку Свого служіння, Ісус Христос, чинячи чудеса, казав: “Не кажіть про це нікому!” Чому? Бо тоді ще не прийшов належний час. Та по Своєму воскресінню Він промовив до учнів: “Ідіть і розкажіть усім про те, що ви бачили і чули, і кожному створінню проповідуйте Добру Звістку про спасіння, аж до самого краю землі!”
Написано: “потрібно було постраждати Христові”. Отож постає важливе питання: «Яка мета і значення страждань Ісуса Христа?». Відповідь на нього нам дає Слово Боже. Воно каже, що Отець прийняв викупну жертву Свого Сина, підтвердив все, вчинене Ним, і підняв Його з мертвих, воскресив на третій день! І це славне воскресіння Ісуса Христа дає цілому світові гарантію того, що його гріхи прощено, що наші гріхи прощено заради Христа! Саме цю, найкращу і найціннішу для всіх людей Добру Новину, ми повинні проповідувати всім довкола нас! Цілому світові! Необхідною складовою цього проповідування має бути послання про “каяття і прощення гріхів”, як того навчав Сам Спаситель перед Своїм вознесінням.
Слово «покаяння», на грецькій мові звучить, як metanoia. Воно дослівно означає – “змінювати розум, реформуватися”. Грецькі філософи вживали його для опису стану, коли людина відкидала те, чого вона дотримувалася перед тим. Втім, Новий Заповіт наповнює це слово іншим змістом, біблійним, який узгоджується зі старозавітним розумінням “каяття”, як повернення від згубного поклоніння ідолам, від гріховного життя до цілковитого покладання на Бога, до довіри Йому без жодного сумніву (Іс.10:20; 30:15; Єр.3:22; 25:3; Навина 14:1-4; Єзек.33:11 ).
На сторінках Святого Письма ми постійно чуємо заклик Божий до грішників: “Я...не прагну смерті несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати....” (Єзек.33:11). Бог промовляє до нас: “8 Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас. Очистіть руки, грішні, та серця освятіть, двоєдушні!” (Якова 4:8).
В українському варіанті між словами “покаяння, прощення” у вірші 47-му нинішнього євангельського тексту міститься частка “і”, натомість грецьке “eis afesin” можна перекласти також, як “для, задля”, тобто “задля прощення”. Тоді вірш 47-мий міститиме такий наголос: “Відверніться від ваших гріхів до Спасителя задля прощення гріхів”.
Каяття і прощення потребують у цьому світі всі, без винятку, тому що “всі згрішили і позбавлені Божої слави”. Господь звертається до всіх! Проголошення послання про “каяття і прощення”, здобутого Ісусом Христом, є одним із завдань Християнської Церкви. Декому здається, що це послання застаріло чи не на часі. Але погляньте на світ довкола нас! Що ми побачимо? Побачимо аморальність, гнів, жорстокість, ненависть, фальшиві вчення, богозневаги, нехтування Божим Словом і відкидання Його, відкидання Христа, як єдиного Спасителя та Викупителя. Всім цим наскрізь просякнуте нині людське життя. Отож проповідування «каяття і прощення” є досі важливим і актуальним. І доки вони таким залишатиметься? До тих пір, поки вознесений Ісус Христос не повернеться на землю вдруге щоб судити “живих і мертвих”.
Дорогі брати і сестри, апостоли Ісуса Христа були Його живими свідками, і проповідуючи Його Євангеліє, вони проголошували світові правду Святого Писання, казали про виняткове значення і важливість Христової праці щодо нашого викуплення і спасіння. Ми з вами, як багато інших дітей Божих, не чули і не бачили Христа на власні очі, як Його бачили і чули апостоли та численні учні. Але ми бачимо Його нині нашою вірою, чуємо Його голос у Євангелії спасіння, отримуємо у Слові і Таїнстві здобуте Ним на хресті прощення. Він дійсно присутній серед нас у Слові і Таїнстві! Ми, як каже апостол Павло “20 збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос” (Еф.2:20) і передаємо їхнє свідчення далі – аж до кінця віку! Саме в цьому смислі ми є свідками Ісуса Христа, який каже нам: «Ідіть і несіть у світ Євангельську проповідь про те, які дивні діла вчинив наш небесний Отець у Своєму Однородженому Сині. Славте єдиного правдивого, справедливого, всемогутнього і живого Бога, який вірний і завжди дотримує обітниці, зокрема щодо зіслання нам Утішителя – Святого Дух».
Дорогі у Христі, славмо Христа, який воскрес і вознісся, котрий благословляє Церкву Своїм Словом правди, промовляє через неї до нас і присутній у ній у Слові і Таїнстві. Пам’ятаймо слова Василя Великого, який писав: “Що є знаменом тих, що їдять хліб і п’ють чашу Господню? Весь час у пам’яті заховувати Того, Хто за нас помер і воскрес. Що є знаменом того, що зберігає цю пам’ять? Жити вже не для себе, але для того, що за нас помер і воскрес”. Тримайте це знамено високо і гордо!
“Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні! І все, що тільки робите словом чи ділом, усе робіть в Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві”. Амінь. (До колосян 3:16-17)
Немає коментарів:
Дописати коментар