1 І сказав Він до учнів Своїх: Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони 2 Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спо-кусив він одного з малих цих 3 Уважайте на себе! Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він пока-ється, то вибач йому 4 І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, вибач йому 5 І сказали апостоли Господу: Додай Ти нам віри 6 А Господь відказав: Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас 7 Хто ж із вас, мавши раба, що оре чи пасе, скаже йому, як він вернеться з поля: Негайно йди та сідай до столу 8 Але чи ж не скаже йому: Приготуй що вечеряти, і підпережись, і мені прислуговуй, аж поки я їстиму й питиму, а потому ти сам будеш їсти та пити 9 Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав 10 Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа!
Дорогі у Христі,
Щиро вітаю вас з храмовим празником нашої парафії Святих Апостолів Івана та Якова! 1994 року Тернопільська громада Української Лютеранської Церкви була зареєстрована в обласній державній адміністрації і набула офіційного статусу. Отож їй виповнилося вже 27 років! Прига-дуючи нині майже тридцятилітній шлях, який пройшла наша парафія, ми дякуємо Богові за Його невимовну ласку і піклування, без котрої ми б не святкували нині цього свята. Ми дякуємо нашим жертводавцям, усім, хто долучився до підтримки служіння Євангелія, яке Господь провадить через нашу громаду. Як душпастир цієї парафії, я дякую вам, дорогі брати і сестри, за вашу відданість Богові та вірність Євангелію Ісуса Христа, котре стало вашим найбільшим скарбом, за те, що ви своїми пожертвами, часом і талантами, підтримуєте проповідування Божого Слова, котре Бог доручив нам. Оглядаючись назад, на пройдений парафією шлях, бачачи ті рясні благословення, які Бог щедро вилив на нас, ми розуміємо, що найважливіша річ, котру ми потребуємо – це наша сильна, тверда віра в Христа Спасителя, наше покладання на Нього, наша вірність і відданість Богові і готовність пройти свій життєвий шлях у вірі в Сина Божого до кінця!
Нині у світі практично немає людини, котра б не чула про Нобелівську премію. Це одна з найпрестижніших міжнародних премій, яка щорічно присуджується у Швеції за видатні наукові дослідження, винаходи або значний внесок в культуру чи розвиток суспільства. Грошові винаго-роди лауреатам Нобелівської премії виплачуються з фондів Фундації Альфреда Нобеля (1833-1896), який є її засновником. Однак не всім відомо, що найвідомішим досягненням Альфреда Но-беля – хіміка, винахідника, підприємця – був винахід вибухової речовини, відомої під назвою «динаміт». Його вибухова енергія була втричі більша від енергії пороху. Невеликою часткою ди-наміту можна було зробити чимало корисного в різних сферах виробництва, але також спричини-ти велику шкоду. До чого призвів винахід динаміту, бачимо на прикладі 1-ї та 2-ї світових воєн – з його допомогою було завдано непоправної шкоди містам і селам, вбито сотні тисяч людей. Згодом людство відкрило енергію атома, відтак однією, відносно невеликою за розміром атомною бомбою можна було за якусь мить знищувати цілі міста! (Хіросіма і Нагасакі). Хто знає, яку ще новітню та нищівну зброю придумає людство далі?
Безумовно, вибухова сила динаміту та інших речовин дуже потужна, однак у нинішньому євангельському тексті Господь також нагадує Своїм учням і нам про величезну силу та шкоду, яку завдає людині фальшиве вчення чи спокуса, що нею деякі зводять людей і допроваджують їх до пекла, крадучи в них спасіння. Щодо тих, хто вдається до цієї небезпечної сили, Господь каже, що «Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море».
На противагу і протидію руйнівній силі гріха ми маємо могутню силу Христового Єванге-лія і віри в Спасителя. Євангелист Лука розповідає, що одного разу учні Христа збагнули, що во-ни потребували більше цієї сили, аніж мали. Їм бракувало сили спасенної віри, щоб знести тягар, про який Ісус сказав їм у Своїй проповіді. Вони благали Його додати їм віри! Натомість Спаси-тель сказав їм: «Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас…».
Христові учні потребували більшої віри, тому що слова Господа були для них занадто тяж-кими, щоб їх виконувати. Вочевидь, їм важко було повірити в те, що Він казав про тих, через кого приходять спокуси – для таких, за словами Ісуса легшою була б смерть. Учнів непокоїло таке су-воре ставлення Господа до гріха. Воно було радикальним і рішучим, на відміну від почасти поб-лажливого до гріха людського ставлення. Як відомо, людський розум намагається переконати себе та інших, що Боже ставлення до «малого гріха» інше, ніж до «великого». Але це не так – ко-жен гріх у Божих очах є гріхом, що заслуговує на осуд. Учням здавалося дивним вважати ніби бу-ти вбитим через втоплення у морі з жорновим млином на шиї, було кращим, ніж спокусити когось до гріха.
Насправді Ісус, застерігаючи щодо спокус та їхньої шкоди, говорить про велике випробу-вання нашої віри. А далі Він навчає, як слід докоряти за гріх, коли наш брат чи сестра по вірі грі-шить проти нас. Звісно, подібна ситуація завдає людям чимало клопоту. Багато людей думають таким чином: «Яке я маю право докоряти комусь? Адже, врешті-решт, гріх стосується лише того, хто його скоїв і самого Бога?» Деколи наводиться ще один аргумент: що лише одному Богові на-лежить виключне право засуджувати гріх. Однак, у Своєму зверненні до учнів, Ісус чітко каже їм, що віруючі повинні докоряти одне одному за гріх, турбуючись про спасіння винного. Християни не лише мають право, але повинні протистояти гріхові брата чи сестри по вірі, котрі зійшли з пра-вильного шляху, для їхнього ж добра.
Спаситель звертає особливу увагу на віру християн. Деякі віруючі сердяться коли священик або хтось з парафіян докоряє їм за гріхи та провини, направляючи їх на шлях каяття, прощення і спасіння. Однак мета цього кроку одна – повернути грішника до Христової ласки. Про ці речі говорити, звичайно, не легко. Однак дотримувати те, про що каже Ісус далі у нинішнім тексті, ще важче. А Він говорить, що ми повинні прощати гріхи нашому братові чи сестрі у Христі, якщо вони каються, стільки разів, скільки вони каються у гріхові. Адже пробачати бодай один раз – важко, а багато разів – ще важче. Отож коли учні Ісуса почули, що прощати треба багато разів, вони почали благати Його: «Додай Ти нам віри!». Чому? Тому що багаторазове прощення було понад їхні сили. Зауважмо ще одну важливу річ. Інколи люди кажуть, що пробачити гріх, може тільки Бог, а людина ні. Однак нині Ісус нагадує нам, що Він дає повноваження пробачати гріхи в Його ім’я також Своїм учням, а відтак покликаним пастирям.
Дорогі брати і сестри, поклавши руку на серце, ми можемо сказати відверто, що і нам, так само, як учням Ісуса, буває важко прийняти Його слова про прощення. Навіть чути про це непросто, а щоб дотримувати те, що вони кажуть потрібна сильна віра і покладання на Бога. В житті є багато випробувань і страждань, які вимагають сильної віри. Навіть віруючі люди нерідко дивуються, чому вони повинні терпеливо і без нарікання на Бога переносити труднощі, які трапляються їм у житті. Інколи стається, що труднощі наче переслідують нас і, приходять одне за одним. В такі часи ми мусимо пригадувати слова Ісуса Христа про те, що Його послідовники не уникнуть негараздів та утисків.
Наша парафія теж переживала важкі часи. Але з Божою поміччю ми додали їх. За будь-яких обставин ми, як Божі раби, повинні завжди терпеливо переносити випробування і труднощі, які Господь нам посилає. Це вимагає віри. Отож разом із учнями Ісуса Христа ми просимо Господа: «Додай нам віри!». Ми не спроможні без Його допомоги належно виконувати свої обов’язки, терпіти випробування і зносити труднощі нашого повсякденного життя. Нам потрібна міцна, сильна віра і покладання на Христа. А перед тим, як наша віра зросте і зміцніє, Господь мусить її утвердити всередині нас. Віра не приходить до нас зсередини. Віра є тим Божим даром, який дається нам зовні, вона народжується завдяки слуханню Божого Слова. Євангеліє Ісуса Христа дає нам силу, яку ми потребуємо, як віруючі, бо воно, за свідченням апостола Павла само є тією силою, містить її у собі. І кажучи про це Павло вживає грецьке слово δύναμις (Рим.1:16), котре лягло в основу назви вибухової речовини, яку винайшов Нобель – динаміту. Могутнє Слово Боже, яке так важко прийняти багатьом людям, створює всередині них спасенну віру. Святий Павло каже: «Віра – від слухання» (Рим.10:10). Згідно слів Христа, маючи навіть малу, але щиру віру, бодай як гірчичне зерно, ми отримуємо всі благословення небес.
Дорогі брати і сестри, Син Божий забрав на хрест ваші гріхи та осуд за них. Він помер за ваші провини і вийшов переможцем з могили. Він повернув вас від смерті до життя! Син Божий є тим вірним служителем з нинішнього тексту, котрий важко працював впродовж усього дня на по-лі, в потім прийшов в дім, щоб служити вам. Уявіть собі, що сам Господар, Ісус приходить до вас і прислуговує вам біля Свого столу! Але це так і є! Він є водночас і господарем і слугою. Він вітає вас у Своєму домі не омиттям ваших ніг, а омиттям вас повністю водою Таїнства Святого Хри-щення. Він пропонує вам найкращу поживу і ліки – Його Тіло і Кров у Господній вечері, якими Він зміцнює вашу віру, щоб ви могли слухати Його Слово і вірити в те, що воно говорить, зносити усі тягарі нашого життя, а наприкінці життя, в той день, коли Він знову прийде, ви могли почути від Нього втішні слова: «Запрошую вас до Себе, Мої вірні слуги».
Сам же Господь наш Ісус Христос і Бог Отець наш, що нас полюбив і дав у благодаті вічну по-тіху та добру надію, ваші серця нехай потішить, і нехай Він зміцнить вас у всякому доброму ділі та в слові! (2-е до солунян 2:16-17). І мир Божий, що вищий від усякого розуму, нехай береже серця і думки ваші у Христі Ісусі. Амінь.
Зі святом, дорогі брати і сестри!
Немає коментарів:
Дописати коментар