Нинішній вселенеський хаос, серед іншого, спричинений також тим, що кожній людині дали змогу говорити публічно, без огляду на її слова, мову, чесноти, шляхетність, виховання тощо. Здійнявся галас, який вже не стримати нічим. Ті, котрих колись могли чути лише сусіди через межу і гості при святі за столом нині зробилися "публічними людьми". Саме так - ми всі нині є людьми публічними. Кожне наше слово, написане чи промовлене на теренах "всесвітнього павутиння" шириться зі швидікістю світла, долаючи усі кордони й перепони. Отож не важко уявити, що у цьому шаленстві несамовитого многоголосся часом годі почути щось гідне. Воно гуде, шумить, вирує, піниться і кипить. Ми не чуємо одне одного. Нас вже ніде не оточує тиша. Ми вже не знаємо, якою вона є...була колись. Нам усім дали "право голосу". А він, почасти, радше схожий на крик...Quo vadis, світе?
Немає коментарів:
Дописати коментар