34 І Він покликав народ із Своїми учнями, та й промовив до них: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! 35 Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами!
Дорогі у Христі брати і сестри,
Щороку 12 липня церква вшановує святих апостолів – Петра і Павла. Їхні імена стали одними з найпоширеніших у світі. Вибрані Господом до праці на Божій ниві, ці славні мужі чи не найбільше з-поміж усіх апостолів потрудилися для Божої слави, для виконання Великого Доручення Ісуса Христа – проповідування Христа розіп’ятого та Його Євангелія спасіння. Пригадаймо, що говорить про цих двох учнів Христових Новий Заповіт.
Апостол Петро за переданням народився у Віфсаїді, був рибалкою і проживав у місті Капернаумі біля Галилейського або Тиверіадського озера (сини Ірода Великого Ірод Антипа та Ірод Філіп, заснували місто Тіверіаду нині Тверія, названу на честь римського імператора Тиберія (42-27рр. до РХ), котре за величину називали морем (його площа становить 170 кв.км). Ще одна назва цього озера – Генісарет/Кінерет, що в перекладі з давньоєврейської означає – подібне до арфи.
Спаситель покликав Петра до особливого служіння і згодом настановив одним з 12-х апостолів. Петро, як також деякі інші апостоли, був одруженим, у Євангелії розповідається про його тещу, що стала християнкою (Марка 1:30, Луки 4:38). Євангелисти Матвій та Марко повідомляють, що одного дня Ісус, йдучи берегом Галилейського озера наблизився до Петра, і сказав до нього та його брата Андрія: “Ідіть за Мною, – я зроблю вас ловцями людей...” (Матвія 4:19, Марка 1:17). Відтак обоє братів невдовзі стали одними з Його дванадцятьох учнів. Щодо покликання Петра та його брата звернімо увагу на одну важливу річ – не вони вибрали Ісуса, а Ісус вибрав і покликав їх. Іншими словами, не ми обираємо Бога, а Бог нас. Бог завжди Сам притягує до Себе людей через Свої засоби благодаті – Слово і Таїнство. У Євангелії від Івана Ісус Христос ясно говорить про неможливість навернення до Бога власними зусиллями: “44 Ніхто бо не може до Мене прийти, як Отець, що послав Мене, не притягне його, і того воскрешу Я останнього дня” (Ів.6:44).
Серед 12-х учнів Ісуса, було троє Його учнів, що належали до так званого найближчого кола. Ними були Петро, Яків та Іван. Саме ці троє були наділені Господом благодаттю споглядати славу Господа під час Його Переображення на горі. Саме з ними Спаситель часто бував на самоті, молився.
До того часу, як Ісус покликав Петра, він звався Симоном, сином Йони. В перекладі з давньоєврейської мови Симон означає «Бог почув». Господь дав йому ім’я Кифа, яке з арамейської мови перекладається, як скеля, а на давньогрецькій звучить, як Петро (Петрос) (теж “скеля”). Тож у Євангеліях Петра звуть або Кифою, або Петром. Як відомо, Петро не завжди був твердим, як скеля. Так само, як і ми він мав чимало вад, був грішною, інколи слабкою людиною. А ще він був запальним і харизматичним. Сумною сторінкою його життя була зрада Спасителя після Його схоплення ворогами. Тоді Петро за Ісусовим пророцтвом тричі відрікся від Нього. Отож ми можемо уявити, як часто краялось його серце від згадки про це! Милосердний і люблячий Спаситель пробачив Петрові зраду, а потім вчинив його пастухом Своєї отари, проповідником Євангелія. На прикладі ставлення Господа до Петра ми бачимо, як через немічних і слабких цього світу Господь робить Свої великі діла.
Читаючи Євангелія, ми бачимо, як Петро часто на запитання Ісуса відповідає першим. Він першим серед учнів говорить про Учителя: “Ти Христос – Син Бога Живого”. Цими словами він засвідчує віру в божественність Сина Божого, обіцяного Месії, який прийшов у цей світ, щоб спасти грішників.
А як щодо Павла? Він народився у місті Тарсі в заможній юдейській родині, мав вспадковане від батька римське громадянство, котре давало чимало привілеїв. Був ревним фарисеєм. Змалку він вивчав Закон Божий і виховувався фарисеями, перебуваючи цілковито під їхнім впливом і контролем. Перший раз ми бачимо Павла на сторінках книги «Дій святих апостолів» коли юдеї каменували диякона Степана (Дії 7:58). Павло пильнував одяг юдеїв, які кидали в Степана камінням. На той час Павлове ім’я було Савл, що в перекладі з єврейської означає “покликаний Богом, випрошений”. Згодом Господь перестріне його по дорозі до Дамаску, куди той вирушив, аби виявляти християн і допроваджувати їх до в’язниці, зробить його незрячим, а потім наверне, очистить купіллю Хрищення і дасть йому ім’я Павло, яке з грецької мови перекладається, як “малий на зріст”. Нечувана річ – жорсткого переслідувача християн Спаситель вчинив Своїм апостолом! Можемо лише дивуватися і промовити – Дивні діла Твої, Господи! Наверненого Павла згодом інші апостоли та учні Христа спершу остерігатимуться, бо не зможуть повірити, що той, хто їх переслідував, нині став їхнім братом!
Павло спокутуватиме гріхи минулого своїм служінням Христові. Найбільше апостольських послань у Новому Заповіті належать саме Павлові. Він постійно подорожував, проповідуючи Євангелія спасіння, відвідав велику кількість міст та сіл і поселень. Важко навіть уявити, що подібне під силу одній людині! Звісно, Павло б не спромігся на це без Божої допомоги. Загалом Павло здійснив чотири місійні подорожі, останню – до столиці Римської імперії – Риму. Під час своїх подорожей він засновував численні християнські громади висвячував і настановляв служителів. Він постійно піклувався про став справ у громадах, писав до них листи, молився за віруючих, готував учнів та помічників. Завдяки його проповідуванню Євангелія постали християнські громади в Солуні, Коринті, Ефесі, Римі, Єрусалимі. Павло перший з апостолів приніс Добру Звістку Ісуса Христа язичникам за межами Палестини.
Павло завжди пам’ятав своє минуле і чудесне навернення. З жалем та щирим каяттям він не раз пише у своїх посланнях: “ 9 Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву. 10 Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, – правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона” (1Кор.15:9-10, і ще - Дiї 26:11, До галатiв 1:13-18, До филип'ян 3:6-13, 1-е до коринтян 15:10).
Служіння Павла часто супроводжувалося важкими випробування, стражданнями і негараздами, небезпеками та немочами. У 2-му посланні до коринтян він зазначає: “Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в'язницях, часто при смерті. 24 Від євреїв п'ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, 25 тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; 26 у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, 27 у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі” (2-е до коринтян 11:23-27).
Стосунки між апостолами Петром і Павлом не завжди були безхмарними. Між ними траплялися суперечки і незгоди, часом вони докоряли один одному. Однак вони обоє міцно стояли у вірі в Христа Спасителя і врешті-решт прийняли мученицьку смерть за це. Петро був розіп’ятий на хресті 67 року по РХ у Римі. Він сам попросив аби його розіп’яли головою до низу, бо вважав негідним бути розіп’ятим як Христос. Павлові у Римі відтяли голову. Це сталося між 64 і 68 роками по Різдві Христовім.
Апостоли Петро і Павло були наділені Господом особливими дарами. Вони чинили виняткові чудеса Господнім ім’ям, уздоровлювали хворих, але, найголовніше – вони ревно проповідували Христа розп’ятого, несли у світ Його Добру Звістку про прощення гріхів, життя і спасіння. У випробуваннях і стражданнях, у немочах і переслідуваннях, в утисках вони черпали підбадьорення в словах Спасителя: “перебуватиму Я з вами повсякденно аж до кінця віку!” (Мт.28:20).
Дорогі брати і сестри, вшановуючи нині святих апостолів Петра і Павла, пригадаймо як саме Святе Писання наказує нам шанувати цих та інших вірних Божих служителів . Про це читаємо в Посланні до Євреїв: “Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячись на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру” (Євр.13:7). Святкуймо день Святих Апостолів Петра і Павла наслідуючи, насамперед, їхню віру, їхню любов до Бога і ближніх, їхні милосердя та покладання на Господа. Перечитуймо їхні Послання у Святому Письмі і прославмо нашого Викупителя і Спасителя Ісуса Христа, котрому належиться вся слава, честь і поклін – разом з Отцем і Святим Духом – нині і повіки.
“А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, угрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь”.1-е Петра 5:10,11 АМІНЬ.
Немає коментарів:
Дописати коментар