Текст проповіді: Луки 13:1-5
1 Того часу прийшли були дехто, та й розповіли Йому про галілеян, що їхню кров Пилат змішав був із їхніми жертвами. 2 Ісус же сказав їм у відповідь: Чи ви думаєте, що оці галілеяни, що так постраждали, грішніші були від усіх галілеян? 3 Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так! 4 Або ті вісімнадцять, що башта на них завалилась була в Силоамі й побила їх, чи думаєте, що ті винні були більш за всіх, що в Єрусалимі живуть? 5 Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!
Благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа нашого Ісуса Христа!
Дорогі у Христі брати і сестри,
Дорогі брати і сестри, нинішній день у нашому церковному календарі має назву «Покаянна середа». В інших Лютеранських церквах він ще зветься «Попільною середою» (пастир робить віруючим на чолах знак хреста попелом спалених вербових гілочок). В цей день віруючі збираються разом, щоб почути заклик Ісуса Христа до грішників – покаятись. Отож сьогодні ми говоримо про потребу у каятті і християнське життя у каятті.
Каяття – це не те, що люди хочуть чи не хочуть робити, а те що мусить бути невід’ємною частиною їхнього життя. Спаситель каже: «Так написано, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, 47 і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши» (Луки 24:46-47). Неможливо проповідувати про прощення гріхів, не проповідуючи про покаяння. Коли в неділю на П’ятидесятницю, слухачі запитували апостола Петра, що їм слід робити, щоб спастися, він відповів: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дар Духа Святого ви приймете! 39 Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш» (Дії 2:38-39).
Люди, котрі розповіли Ісусові про те, що Пілат вчинив з галілеянами, були впевнені, що існувала якась особлива причина цієї трагедії. Більшість релігій намагаються в той чи інший спосіб пояснити, чому з людьми стаються погані речі. Одні кажуть, що все у світі перебуває під контролем численних духів. Отож, якщо з вами стається якась прикра річ – в цьому винен злий дух. Інші кажуть, що причина біди криється в минулому житті людини (реінкарнація). Фарисеї і книжники вважали, що вірно навчають Святого Писання і були переконані, що існує безпосередній зв’язок між злом, яке чинить людина і прикрощами, які стаються з нею. Саме таким чином вони дивилися на жахливе покарання галілеян Пілатом. Юдеям, що прийшли до Ісуса, також була відома інша трагедія – загибель вісімнадцятьох людей внаслідок падіння Силоамської башти. (Силоам – давнє передмістя в східній частині Єрусалиму). Вони були впевнені, що для цього була якась божественна підстава.
Не новина, що чимало людей вважають, якщо їм добре ведеться, і вони успішні та здорові, то це нагорода за їхні добрі справи. Вони думають, що заслужили в Бога це благополуччя власними ділами. Натомість Бог подібного нікому не обіцяв. З цієї причини Ісус відповів присутнім: «Не думайте, що люди, які постраждали внаслідок якоїсь жахливої трагедії – більші грішники, ніж ви».
Коментуючи п’яте прохання Господньої молитви (І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим), Лютер зазначає: «У цьому проханні ми просимо, щоб наш небесний Отець не дивився на наші гріхи і не відкидав через них наші молитви, бо ми не варті, й не заслуговуємо того, що просимо, але ми просимо, щоб Він дав нам це зі Свого милосердя, хоч ми щоденно і багато грішимо і не заслуговуємо нічого, окрім покарання. Ми також хочемо щиро прощати і робити добро тим, хто грішить проти нас (як і ми проти Бога)».
Ми не заслуговуємо нічого доброго, лише покарання! Чи може бути щось важче? Але це саме те, що Ісус каже нам прийняти. Він говорить: «Коли не покаєтеся, то загинете всі отак!». Каяття – гр. metanoia, – це зміна. Буквально це слово означає – цілковито змінювати розум, спосіб мислення. Натомість, що робимо ми? – змінюємо свій розум, своє мислення фактично без покаяння. Покаятися – означає перейти через внутрішню зміну, процес, в котрому наші схильності, сподівання, а найбільше переконання радикально змінюються. У покаянні ми вчимося ненавидіти себе і свої гріхи, відмовлятись від довіри і покладання на те, що ми робимо самі. За природою ми віримо, що отримаємо те, чого на нашу думку заслуговуємо. У покаянні ж ми вчимося довірятися тому, чого не заслуговуємо. Іншими словами – ми вчимося довірятися Ісусові Христові і покладатися на Нього.
У покаянні ми двічі промовляємо до Бога – Амінь! Перший раз ми кажемо Амінь, коли Бог вказує нам у Своєму Законі, що ми винні у гріхові і заслуговуємо покарання – і зараз, і у вічності. Вдруге ми говоримо Амінь, коли Бог у Євангелії каже нам, що наші гріхи прощені ради Христа, і ми, замість вічної смерті отримуємо вічне життя. Казати Амінь перший раз – справа нелегка. Фактично, ми опираємось цьому всіма силами. При цьому ми пригадуватимемо страждання, яких зазнали в житті і наполягатимемо, що не заслужили цього. Ми вважатимемо, що життя несправедливе до нас, звинувачуватимемо в нещастях інших, звертатимемо увагу на гріхи інших, але не на свої.
Власне, – це одна з найбільших проблем сьогодення. Це єресь, котра вчить, що ніхто не потребує покаяння, а якщо існує таке поняття, як «гріх», то воно більше не вимагає Божого осуду та відплати. З цього випливає фальшивий і небезпечний висновок: якщо гріх не вимагає покарання, то смерть Ісуса за наші гріхи даремна! Однак, як каже Святий Іван, Спаситель помер за грішників – причому всіх, і зазнав Божої кари за гріхи усього людства, кожної людини! Євангеліє, яке проголошує нам прощення гріхів – це не просто відпущення провин, без жодного зв’язку з Божим покарання грішників. Пригадаймо, що зробив Ісус у Перший Великдень, коли наділив Своїх учнів владою прощати гріхи? Він показав їм Свої рани, як незаперечні докази того, що Він дійсно прийняв на Себе гріхи цілого світу, забрав їх. І ми молимось:
Ісусе Христе, Сину Божий, що взяв на Себе гріхи цілого світу, помилуй нас!
Ісусе Христе, Сину Божий, що взяв на Себе гріхи цілого світу, помилуй нас!
Ісусе Христе, Сину Божий, що взяв на Себе гріхи цілого світу, даруй нам Свій мир!
Дорогі у Христі, ми знаємо, що Закон Божий справедливий. Ми бачимо довкола себе біль, страждання і смерть. Слухаючи те, що каже Закон, ми розуміємо, що гріх у світі і всередині нашого серця – це той самий гріх. Отож ми кажемо Амінь Закону Божому, коли він говорить, що ми страждаємо бо заслужили страждання. А як щодо Амінь Євангелію? Чи є цього вечора місця для нього також? Чи можемо ми почути прощення від нашого Спасителя і знати, що воно належить нам? Так! – це незаперечний і неспростовний факт, результат Христової жертви! Однак грішні людські серця далі шукатимуть впевненості всередині себе, а не в Ісусі, далі будуть заперечувати, що істиною є лише те, що каже Бог. Саме це стримує людське серце від покаяння.
Зараз Небесний Отець знову промовляє до вас і до мене. Він звертається до нас зі словами, які наші серця не можуть заперечити чи спростувати. Він каже нам, що наші гріхи і провини взяв на Себе Його Святий і невинний Син. Він показує нам Його муки і страждання, скеровує нас до Його розп'яття, карбує на наших серцях образ страждаючого Христа і через Його благодать цілковито змінює нас. Він виймає з нашого тіла серце із каменю і замінює його серцем, яке може промовити: Амінь.
Отож нині ми кажемо двічі Амінь – спершу Божому Закону, який звинувачує нас і засуджує, а вдруге – Божому Євангелію, яке прощає нас і рятує від осуду і кари. Завдяки Божій ласці, вилитій у Його милостиві Слово та Таїнства, ми каємося. І каючись та покладаючись на Христа розіп’ятого, віруючи в Нього без жодного сумніву, ми ніколи не загинемо.
Йому, разом з Отцем і Святим Духом ми віддаємо всю шану, славу і поклоніння – нині і повіки! АМІНЬ!
Немає коментарів:
Дописати коментар