На прохання групи канадійських викладачів, які гостюють у Тернополі і читають лекції в місцевих вузах, супроводив їх під час відвідин нашого музею жертв НКВД. Власне,я перед тим і спонукав їх відвідати цей унікальний музей...Директор музею - пан Орест,розповів про історію створення музею і подолані перепони. Я слугував гостям за тлумача. Сам вже кілька разів навідувався сюди і щоразу відчую жахіття від побаченого. В невеликих камерах - біля 12 кв.м "сиділо" по 30 людей, в інших, трохи більших - до 50-ти. В одній із камер 17 дівчат і жінок пробули 7 місяців, не виходячи на двір,на брудній і вогкій долівці. Особливо гнітюче враження - від карцеру - довгої і темної "кишки", в котрій на 10-20см була вода з пацюками...А ось двері камери, в котрій проводилися розстріли, поруч - камера з дизельним двигуном,який запускали під час тортур,щоб заглушити крики нещасних жертв...В такій тюрмі, але розташованій в іншому місці тут у Тернополі,був вбитий мій дід Лука...Після відвідин музею канадійці залишили відгуки у спеціальному зошиті. Побачене справило на них сильне враження. Таке не придумаєш і уявити не зможеш...Вічна пам"ять загинулим...
НА ФОТО: За дверима - "розстрільна камера". Приміщення, в котрому знаходився дизельний двигун...
Немає коментарів:
Дописати коментар