Душпастирські нотатки
Грішній людині притаманне бажання/намагання якось долучатися до діла спасіння власноруч всупереч тому, що вся слава щодо нього належить виключно Господу. Він викупив нас своєю святою кров'ю на хресті, здобувши там для нас прощення, життя і спасіння! Ми не доклали до цього нічого. Ми не здатні щось докласти. Наголошуючи на цьому, апостол Павло звіщає: "спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився" (Послання Павла ефесянам 2:8,9).
Прощаючи нам гріхи, Господь не накладає на нас покути, не вимагає від нас діл, завдяки яким Його прощення нам залічується. Він лише вимагає від нас віри і цілковитого покладання на Нього, на Його слова і обітниці. Його слова про прощення прості і лаконічні: "Прощаються тобі твої гріхи. Іди і більше не гріши!" (Матвія 9:2, Івана 5:14).
Господь не накладає покути, а лише застерігає: "Не гріши ж уже більше, щоб не сталось тобі чого гіршого! (Івана 5:14). Про що Він тут говорить? Про те, що нерозкаяний грішник, лицемір, який лише вдає, що кається, але насправді грішить далі - по смерті опиниться в пеклі. А там вже буде непереливки довіку.
Всупереч Божій волі грішній людині замало короткого і благословенного Божого відпущення гріхів, вона сумнівається у такому, як на неї, "надто легкому прощенні", вимагає додаткових діл зі свого боку, покути і кари. Вона не чує голосу Христа про прощення, не вірить йому. Воістину шляхи Божі та людські ніколи не співпадають, а величні діла Божі незбагненні, сповнені милосердя, гідні хвали і подяки.
Немає коментарів:
Дописати коментар