Нині відвідав місця трагедій у нашому Тернополі...Забракне слів, щоб висловити враження від побаченого...Спілкувався з людьми... Вони навідуються сюди впродовж дня - дорослі, діти, знайомі і приятелі постраждалих...Останні розпитують мешканців про своїх друзів, хочуть бодай щось дізнатись про їхню долю. Члени комісій з власниками квартир обчислюють завдані збитки. Мешканці і комунальники закривають розбиті вікна помешкань плівкою і ДСП.
Волонтери запрошують зігрітися і попоїсти.
Від свідків ударів люди довідуються про подробиці того страшного ранку. У багатьох сумні обличчя і сповнені болю та сліз очі. Почорнілий від вогню і диму будинок жахає чорнотою. Пінопласт, котрим були утеплені стіни, вигорів дотла. Гурт діточок зібрався поруч із руїнами одного з будинків. Заплакане дівча розповідає, що вони вкотре приходять сюди, щоб довідатись про долю зниклої Софійки.
Працює техніка, другу добу рятувальники розбирають завали і шукають потерпілих. Час від часу з'являються журналісти, представники ЗМІ, клацають фотокамери... Чергують психологи, авта швидкої медичної допомоги...Біля будинків пораються працівники водоканалу, газовики. У зовні, начебто неушкоджених будинках, також можуть бути проблеми - вибухова хвиля може пошкодити труби газопостачання та водогону, зокрема в місцях з'єднань, отож для поновлення постачання води, а надто газу потрібно перевірити справність труб у помешканнях задля уникнення проблем. Найменша дрібниця може обернутись небезпекою.
День добігає кінця. Місто накриває темрява. Тишу розривають генератори біля магазинів. Тролейбуси "на припоні". Лише біля ушкоджених ударами ракет московитів будинків довкілля осяяне світлом прожекторів рятувальників. Вони трудяться, наче мурахи...Вже самі...Перехожі розійшлися по домівках. Вони у них є, дяка Богові. А у багатьох потерпілих вже нема. Отак, за одну мить домівку, рідні стіни, тепле родинне гніздо втрачено. Страшно, боляче, гірко.
Цапня з боліт хоче отакими злочинами вирвати нам серце з грудей, роз'ятрити болем і втратами душу, загнати у розпач, безнадію і безвихідь. Але їм це не вдасться, бо ми вже випили чашу свого болю до дна, ми просякнуті ним наскрізь, ми пройшли крізь вогонь і не подаруємо їх бажаного. Ми станемо їхніми грабарями, могильниками.
Цими днями наше сонячне і затишне місто в жалобі, бо так треба, так належиться. Ми оплачемо своїх загиблих і станемо знову у стрій з гаслом - Moscovia delenda est! Світла пам'ять тернополянам, жертвам ударів окупантів 19 листопада.
Немає коментарів:
Дописати коментар