Історичні паралелі

Один з рятівників нашого славного Тараса Шевченка - російський художник Карл Брюллов (1799-1852) після відвідин 1828 року Помпей намалював славнозвісну картину "Загибель Помпеї". Це доволі велике полотно, розміри якого - 4,61 х 6,51 метри. У картині передано трагізм історичної події, розпач мешканців міста, що гинуть внаслідок виверження вулкану. Все сталося 24 серпня 79 року по Різдві Христовім. Згодом, а саме  - у 18 столітті залишки закиданого вулканічним попелом міста надибали і почали розкопувати те, що залишилось від міста. А залишилось чимало цікавого. Будівлі були прикрашені чудовими фресками, помешкання і вулиці розповіли про городян та гостей міста і їхнє життя. Поміж іншого було виявлено велику кількість будинків розпусти, фресок "романтичного" характеру та написів того ж змісту. Іншими словами  - Помпеї були містом, відомим своєю аморальністю (в ті часи це вважали "розвагою", "веселощами"). То ж не дивно, що місто спіткала доля Содому та Гомори... Впродовж усієї історії людства Господь в такий спосіб виливає на цей грішний світ свій гнів. Якось в одній зі статей прочитав, як автор розпинає Писання за сцени позбавлення життя язичників, дорікає Християнству за його "кривавий шлях", надто в середні віки. Треба пам'ятати, що багато разів, як Слово Боже, так і Церкву загалом, лихі, корисливі, жорстокі люди використовували для сповнення своїх ганебних планів, вдаючись, серед іншого, до кровопролиття, вбивства невинних. Але не треба звинувачувати в цьому Христа і правдивих віруючих. А щодо язичників, то слід нагадати, як зачаровано світ сприймав відкриття древніх поселень інків, ацтеків, майя, як звеличував їх за розум, досягнення, відкриття. Аж раптом відкрилося, що деякі з цих племен практикували жахливе кровопролиття  - мордували людей тисячами. Відтоді враження про них "дещо потьмяніло".  Подібним чином і щодо біблійних персонажів - Бог часто насилав (в тому числі через інших людей) кару на язичників, які практикували людські жертви, серед котрих були немовлята або малолітні. Бог не терпітиме цього... Так само Він не терпітиме подібного і нині. То ж маємо природні лиха, різного роду катаклізми, які кояться найчастіше там, де Боже терпіння добігає кінця... Погляньмо уважно довкола - чи бува місто, містечко, селище, в котрому ми живемо (з його нічними закладами, щоденним порушенням Заповідей) не нагадує Помпеї? І молімось, щоб туди прийшло каяття... ще до чергового виверження вулкану, повені, землетрусу... Бо і віруючі гинуть внаслідок таких випробувань, але важливо те - хто куди потрапить, як опиниться по той бік земного існування...